ОПОРНИЙ ЗАКЛАД «ХОДОСІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ» ФЕОДОСІЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ОБУХІВСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У народознавчій кімнаті зібрані експонати з життя та побуту жителів села Ходосівка.

ХАТА

Українська хата (загальнопоширена в Україні назва житлової споруди) пройшла багатовіковий шлях розвитку від одно подільного до дво-, три- та багато подільного житла, якому були притаманні яскрава зональна виразність, регіональна специфіка, різноманітність планування.

Найбільш поширена в Україні в ХІХ – на початку ХХ ст. була традиційна хата багатьох варіантів.

Класичний тип українського житла мав розташовані по центру споруди сіни та по обидва боки від них житлову кімнату і підсобне приміщення (комора ) для зберігання продуктів харчування, дрібного реманенту та сезонного одягу.

Традиційним типам хати різних регіонів України надавали своєрідності такі елементи як ганок, значні виноси даху (піддашшя).

УКРАЇНСЬКА ПІЧ

Піч – з найдавніших часів була центральним елементом українського житла. Вона завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена отвором (челюстями) до фасадної стіни, в якій були вікна.

БОНДАРСТВО

Бондарство – вид деревообробного народного промислу, пов’язаний з виготовленням місткостей: бочок, діжок, барил, цебер тощо. Українські бондарі добре розумілися на різних сортах дерева і добирали їх конкретно для кожного виробу. Зокрема ті, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева, звичайно дуба. Бондарське ремесло вимагало неабияких навичок і майстерності. Наприклад, прорізання пазів у клептах (так званих уторів) при встановленні днищ було дуже складною операцією. Теж стосується і скріплювання клепок дерев’яними або залізними обручами.

ГОНЧАРСТВО

Гончарство – одне з найдавніших народних ремесел. Гончарі займалися обробкою глини та виготовленням керамічних виробів. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже мали вишукану форму, були цікаво оздоблені. На ручному гончарному кругу, що з’явився тут у ІІ ст. н.е., з використанням спеціальної опалювальної печі (горна) виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня.

У ХІV-ХV ст. в Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.

Українські гончарі виготовляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв – горшки, миски і полу мисники, глечики, макітри, ринки, гладилки, тикви, барильця, баньки, куманці, а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.

ЛОЖКАРСТВО

В Україні здавна з дерева виготовляли кухонний посуд.

Поширеним було ложкарство – деревообробний промисел по виготовленню ложок, ополоників, мисок, тарілок та іншого кухонного начиння. Для цього здебільшого використовувалися такі породи, як береза, осика, липа, інколи груша.

Розрізнялися ложки прості, нефарбовані (мужицькі, циганські) та руські, що були пофарбовані у золотавий та темно-червоний кольори та розписані стилізованими візерунками. Ложкарством займалися зазвичай чоловіки похилого віку – діди.

ГРЕБІННИЦТВО

Серед традиційних народних ремесел і промислів українців важливе місце посідає гребінництво. Воно пов’язане з виготовленням різних за розмірами дерев’яних гребінок і гребенів для розчісування пряжі в процесі прядіння.

Крім цього, поширеним було виготовлення гребінців з рогу, котрі використовувалися як розчіски для волосся. Останні робили звичайно з волячих рогів.

Розміри дерев’яних гребенів та гребінок для розчісування пряжі сягали від 40 до 50 см. Їх виготовляли з твердих порід: груші, клена тощо. Гребені та гребінки мали ручку (стебло), яка встановлювалася в отвір в ослоні, лаві чи спеціальній підставці.

УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ

СПІДНИЦЯ

Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, - однотонні, у поздовжні пасочки, в клітинку.

ДІВОЧІ ГОЛОВНІ УБОРИ

Дівочі головні убори суттєво відрізняються від головних уборів заміжніх жінок. Їм притаманна була велика різнобарвність і пишність кольорів. Особливим розмаїттям форм і оздоблень відрізнялися весільні головні убори.

Характерним для них було те, що верх голови (маківка) завжди був відкритим. Звідси й головні убори мали вінкоподібний вигляд.

Вінкоподібні головні убори поділялися на вінки-шнури (тоненька яскрава стрічка, яку пов’язували навколо голови і закріплювали ззаду, стримуючи волосся); робили вінки з різних живих квітів: чорнобривців, жоржин, барвінку; ззаду за спину опускали барвисті стрічки.

КОРСЕРТКА

В жінок особливою популярністю користувалися корсетки - безрукавки з фабричної тканини, які мали багато місцевих варіантів щодо довжини, пропозицій, різного кольору. Побутувала корсетка здебільшого на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на півдні України.

НАМИСТО

Найпоширенішою нагрудною жіночою прикрасою в Україні є намисто, різне як за матеріалом, кольором, формою, так і за способом носіння. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, скла, смальти. Кораловому намисту приписувалися особливості лікувальні властивості. У траур або піст замість червоного намиста надягали скляне – молочне або прозоре. Після 30 років відмовлялися від носіння намиста. Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то у незначній кількості й темного кольору. Добре коралове намисто було у заможніх; бідні жінки мали намисто з різнокольорового скла.

ШАРОВАРИ

Поясним одягом служили шаровари: саєтові, тобто сукняні, нанкові (щільно ткана крамна або домашнього виготовлення тканина) червоні, сині, зелені, а також шкіряні, з кишенями, розшитими золотим орнаментом. Шаровари були дуже широкі й здалеку нагадували спідницю.

ПОЯСИ

Пояси здавна слугували обов’язковим елементом і водночас прикрасами українського одягу. У народному вбранні пояси виконували різноманітні функції. З’явитися на людях без пояса означало зганьбити себе в очах громадськості. За допомогою поясів стягували м’язи живота під час тяжкої фізичної праці.

СОРОЧКА

Сорочка – один з найдавніших різновидів одягу. За часів Київської Русі вона слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Українська сорочка кінця ХІХ – початку ХХ ст. мала багато варіантів крою і орнаментації та відповідала декільком призначенням. Це і колоритно оформлені святкові, і більш стримані пожнивні та повсякденні сорочки тощо, які виготовлялися із полотна різної якості.

Забезпечувала чоловіка та інших членів родини білизною традиційно дружина. Молодий приносив у дім з рідної сім’ї дві – три сорочки.

Сорочки одягали білі, полотняні, домашнього виготовлення або шовкові.

На околицях Києва жінки та дівчата носили сорочки з тонкого полотна з довгими і широкими рукавами, прикрашені майстерно вишитими червоними узорами. Форма візерунка і колір вишивки мали магічну силу, - захищали її власника від злих заклинань оберігали силу та здоров’я.

«Одяг – то є паспорт», - казали старі люди. Адже не лише окремі регіони України різнилися своєю вишивкою, а й села. Поглянувши на сорочку, можна було визначити вік людини, де вона живе прочитати її долю.

БРИЛЬ

Серед головних уборів українських селян особливе місце здавна займали брилі (солом’яники). Їх плели різними способами: рівною широкою стрічкою, а також у зубчики, в луску, косичкою тощо. Перші носили назву простих, а інші – зубчастих. Широкою популярністю користувалися брилі з широкими крисами і голівкою у вигляді зрізаного конуса.

Для плетіння солом’яних брилів використовувалися звичайно житня або пшенична солома. Ці матеріали мали приємний золотаво – блискучий колір.

В И Ш И В К А

Довгими зимовими вечорами вишивали жінки і дівчата.

Під їх руками простий шматок домотканої тканини ставав справжнім витвором мистецтва. Мотиви квітучої рослини з птахами, заповнювали полотнище полтавських та черкаських рушників; у нескінченний ланцюжок поєднували ромби, квадрати на подільських та гуцульських рушниках. Вишивками прикрашали також одяг.

Вишивали сорочки, запаски, безрукавки.

Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба.. Із рушником приходили до породілі, ушановували появу немовляти в родині, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей.

Рушниками накривали хліб на столі, паску з крашанками, які несли святити до церкви, хлібну діжу після випікання паляниць. Хліб –сіль дорогим гостям завжди вручали на рушнику.

Виряджаючи сина в далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя вона говорила: "Нехай стелиться тобі доля цим рушничком!"

У нашому краєзнавчому музеї представлені різні рушники, які вишиті різними яскравими кольорами: чорним, червоним, синім, зеленим. Вони вишиті хрестиком та гладдю